Текст книги "Життя як сон. Одна людина – два життя"

Глава 9. Вимушений ізолятор

Повернувшись до гуртожитку, Діма все ще продовжував крутити в руках телефон – йому все ще хотілося подзвонити Лізі. Але юнак так і не зміг наважитися порушити дане другові слово, тому незабаром поставив мобільний на зарядку і відклав його, подалі від гріха, на стіл в іншому кінці кімнати. Женя тим часом сидів навпроти, на своєму ліжку, і грав на своєму ноутбуці в одну з онлайн-ігор. На його пропозицію приєднатися Діма неохоче відмовився:

– Та просто не хочу зараз грати, – відповів хлопець.

– А що ти будеш робити? Адже навчання вже закінчилося, почалися канікули. Не гріх тепер і відпочити, – наполягав Женя, не відриваючись від гри.

– Таке враження, що воно колись заважало, – посміхнувся Діма.

– Згоден. Але все ж, я не розумію, чому ти грати не хочеш? Разом же веселіше буде!

– Та щось погано себе почуваю, – сказав Діма і не збрехав. Голова все ще боліла, до того ж, сівши на ліжко, юнак відчув таку втому, як нібито він пробіг крос, а не лише вийшов поговорити до сусіднього парку. – Приляжу, напевно. Може, поспати вийде.

– А що сталося? – поцікавився Женя, вперше подивившись на нього з-за ноутбука.

– Та голова розболілася. А чому, і сам не знаю.

– Гаразд, спи. Я звук тихіше зроблю.

І дійсно, через кілька секунд Женя прикрутив гучність на колонках, так що тепер звуки гри лише приємно присипляли, а не дратували мозок. Діма роздягнувся і ліг в ліжко, яке так і не зібрав вранці. Він думав, що не зможе заснути, адже тільки якусь годину назад прокинувся. Але незабаром юнак зрозумів свою неправоту. Варто було йому зімкнути очі, як сон відразу ж навалився на втомлене тіло парубка. Йому залишалося тільки піддатися цій приємній дрімоті.

***

Прокинувся Діма знову в середині дня. І знову у нього сильно боліла голова й було сильне запаморочення – до чого ж неприємна річ, цей струс мозку. У кімнаті він був один – Женя, певно, як і обіцяв, поїхав рано вранці додому. Годинника в кімнаті не було, хіба тільки на телефоні або ноутбуці. Але при такому головному болю включати ноутбук тільки заради того, щоб дізнатися котра година, бажання не було, а робити на ньому що-небудь інше, нехай навіть грати в ігри, Діма був не в змозі. Мобільний лежав поруч із ним на столі, що здивувало юнака, адже він точно пам'ятав, що залишав його в іншому місці. Більш того, що він підключав телефон до зарядного пристрою.

«Напевно, Женя, коли йшов, побачив, що телефон повністю зарядився, відключив його і поклав сюди на стіл», – відразу, подумки, заспокоїв себе Діма.

Дотримуватися постільного режиму в повній самоті виявилося досить нудною справою. Мало того, що вийти провітритися не можна, так ще і пекельна головний біль, і дискомфорт по всьому тілу. Юнак лежав у ліжку і намагався переосмислити все, що вчора розповів йому Василь. Але якщо тоді його слова звучали в Діминій голові хоч трохи логічно, то тепер він все більше сумнівався в правильності висновків товариша. Однак правду він більше ні від кого почути не міг. Сама теорія про те, що Діма в своєму сновидінні вдарився головою об лід, а струс мозку отримав, прокинувшись, здавалася йому не більше ніж дитячою казкою, вигадкою. Адже хлопець чудово розумів, що такого бути не може. Те, що від нього приховували правду, виводило з себе, але виплеснути свої емоції було неможливо – біль відразу ж посилювався стократно.

Діма спробував було зателефонувати Васі, але почув від того тільки: «Тобі зараз потрібен постільний режим, тому я не можу приїхати. Відпочивай». Потім він все ж наважився і спробував зателефонувати Лізі, але до неї в нього взагалі не виходило додзвонитися. Спробував все-таки пограти на ноутбуці, але й тут біль не давав можливості сконцентруватися.

Було незрозуміло, що взагалі слід було робити в таких випадках. Діма задавався питанням, як розважаються люди, дотримуючись постільного режиму на самоті. Перше, що спало на думку – вони читають книги. Але книг у нього в гуртожитку не було. Юнак відчував себе загнаним в кут, тому зважився все ж випити пілюль. Принаймні, знеболюючих. Адже якщо біль в голові пройде, то він зможе хоч якось розважитися. Всі ліки, яких у нього було небагато, лежали в тумбочці. Діма набрав води в чашку і поліз туди за таблетками. Серед кількох знайомих наполовину порожніх пластинок лежала ще одна упаковка, якої ще вчора він там не бачив. Парубок не міг згадати, щоб купував що-небудь подібне, і, заради цікавості, вирішив подивитися, які саме ліки лежали в незрозумілій коробочці. Виявилося, що це була тільки розпочата упаковка снодійного – не вистачало в ній усього однієї таблетки.

«Те, що треба», – подумав Діма і, забувши про знеболююче, прийняв снодійного.

Заснути вийшло у хлопця хвилин через п'ятнадцять, не раніше. І всі ці п'ятнадцять хвилин, Діма думав про те, звідки взялися ці диво-пілюлі. Зі сном у нього, якщо не зраджувала йому пам'ять, проблем ніколи не виникало. Та й кому, питається, знадобиться снодійне під час сесії. Тут все більше енергетиками запасаються. Парубок згадав навіть, як одного разу, щоб вчасно дописати курсову, коли до здачі залишалася всього ніч, він зробив собі коктейль – кола, Red Bull і два стіки розчинної кави. І сон того вечора до ранку як рукою зняло. Але з часом той все ж взяв своє – того дня Діма заснув прямо під час захисту курсової, чекаючи своєї черги. Добре, що викладач його зрозуміла.

Засинаючи ж цього дня, Діма прийшов до висновку, що, скоріш за все, снодійне йому передав Вася через Женю, а однієї пігулки там не вистачало, тому що воно було з Василевої домашньої аптечки. Залишалося тільки одне питання, чому жоден з його друзів ні слова не сказав про ці ліки. Але знайти на нього відповідь Діма вже не встиг – його тіло й розум занурилися в такий довгоочікуваний сон.

***

Наступного ранку голова у Діми боліла вже дещо менше, та й в цілому його самопочуття істотно покращилося. Все-таки, сон – це найкращі ліки, хто б що не говорив. Єдиним неприємним залишалося відчуття голоду. Але і від нього був перевірений засіб – в холодильнику парубок знайшов залишки каші, звареної ним кілька днів тому. Перевіривши на запах, що їжа ще не зіпсувалася, він пішов розігрівати її на кухню, прихопивши з собою сигарети. Курити хотілося страшно. Він уже більше доби не курив, що останнім часом ставалося вкрай рідко, навіть незважаючи на той факт, що Ліза на дух не переносила запах цигарок. Але живучи тут, в декількох сотнях кілометрів від неї, Діма навіть не намагався себе в них обмежувати.

Запаливши, юнак відчув, як все його тіло розслабилося, і на якусь мить зникли всі проблеми. Легке приємне запаморочення означало, що організм, нарешті, отримав таку необхідну йому дозу нікотину. Напевно, єдиним плюсом в сигаретах було саме це ні з чим незрівнянне відчуття легкості після кількох затяжок, коли до цього не курив хоча б півдня. Тривало, правда, таке щастя завжди недовго. Діма, звичайно, розумів, яку шкоду його організмові завдають цигарки, але хіба хтось піклується про здоров'я в неповні двадцять років, коли все життя ще попереду?

Розігрівши собі сніданок, хлопець насилу знайшов більш-менш чисту тарілку. Дивлячись на гору невимитого посуду, він поклявся, що сьогодні або, принаймні, до свого від'їзду він, нарешті, все перемиє. І ще трохи образився на Женю, адже половина з цих тарілок належала йому. Швидко поснідавши, Діма сів грати за ноутбук. Дзвонити нікому в нього бажання не було. Вася, напевно, все одно сказав би про постільний режим, а від Лізи й досі не прийшло повідомлення, що вона з'явилася в мережі. Та й що у нього зі своєю коханою відбувалося останнім часом, Діма так до кінця і не розумів. Тому провагавшись з мить, він вирішив, що подзвонить їй ввечері. Або в крайньому випадку, він уже завтра буде відчувати себе краще, і просто поїде додому.

Не дивлячись на слабість в організмі, гра в Доту у нього йшла, хоч і з перемінним успіхом, але все-таки непогано. Головне, що голова майже не боліла. Після декількох партій, в перерві між кожною з яких Діма неодмінно виходив на перекур, пролунав телефонний дзвінок – подзвонила мама, щоб дізнатися, чи здав він сесію і чи збирається додому.

– Так, мам. Все нормально. Здав. Правда, не всі оцінки ще стоять.

– А чого? – поцікавилася мама.

– Та завтра треба буде заскочити до інституту, й поставити останні, – збрехав Діма. Він не хотів, щоб його батьки переживали через його струс мозку, тому й довелося придумати іншу причину, чому він ще не приїхав додому. Хоча до інституту він йти не збирався. Простіше буде вже на початку нового семестру підійти до викладачів, щоб вони розписалися в заліковці, або ж просто зробити це, коли з'явиться вільний час. Все одно в відомостях і загальній базі все вже було виставлено.

– Так ти завтра після інституту відразу додому?

– Думаю так. А там видно буде. В крайньому випадку, післязавтра точно буду вдома.

Запевнивши маму, що все у нього гаразд, Діма завантажив нову гру. Та не минуло й п'яти хвилин, як знову пролунав телефонний дзвінок. Тепер телефонував Василь. Діма без будь-якого бажання взяв слухавку і притиснув її плечем до вуха. Іншого способу розмовляти і грати одночасно він не бачив, а навряд чи хтось із хлопців, що грали разом із ним, погодився б чекати, поки він наговориться.

– Привіт, Дімон! Радий тебе чути! Як ти себе почуваєш? – почувся голос Василя із телефону.

– Та вже краще.

– Голова не болить?

– Майже ні, – коротко відповів Діма. Його думки були ледь не повністю сконцентровані на грі, тим більше, що грав він цього разу на вкрай відповідальній позиції.

– Це добре. Слухай, ну як, ти переконався в тому, про що я тобі розповідав учора?

– Про що це ти? – неуважно запитав Діма.

– Ну, про те, що тобі сниться, і все таке… – невпевненим голосом пояснив Вася.

– А, то ти про це. Так, все нормально.

– Що ти маєш на увазі? Тобі твої сни більше не сняться?

– Ага, – не до ладу сказав Діма. Він не дуже розумів, що мав на увазі його друг. Та й йому, чесно кажучи, було все одно. У нього тільки що вийшло зробити кілька красивих вбивств, так що навіть товариші по команді похвалили, що серед російських гравців зустрічалося вкрай рідко.

– У-хуу, – гримнув Вася по іншу сторону трубки і засміявся. – Виявляється, тебе всього лише треба було вдарити по голові, та аби сильніше.

– Не треба мене бити по голові, – огризнувся Діма.

– Але ж спрацювало! Тобі ж більше не сниться інше життя…

– Чого? – здивувався Діма і вилаявся – його персонажа саме цієї миті вбили в грі. Значить, у нього було ще майже тридцять секунд, доки він воскресне. І за цей час Діма збирався нарешті з'ясувати, про що саме говорив його товариш. – Слухай, я завдяки твоєму снодійному, спасибі за нього, до речі, заснув вчора майже відразу після того, як прокинувся. І ніяких снів не бачив, виспався, відпочив…

– Якому ще снодійному? – різко перебив його Вася. В його голосі не залишилося нотки тієї радості, яка звучала ще кількома миттєвостями раніше.

– Ну, ти ж сам його мені залишив. А звідки б воно ще взялося?

– Та ні, не залишав. Хоча постривай… – почав було Василь, але Діма його перебив.

– Слухай, ніколи мені чекати, а то через тебе я ще, не дай Бог, всю гру зіллю. Давай, я дограю, і потім передзвоню, і про все поговоримо, – гнівно сказав Діма, коли його персонаж тільки воскрес.

– Добре, – неохоче погодився Вася і поклав трубку.

Але все ж, пограти юнакові спокійно не дали. Ще через кілька хвилин телефон задзвонив втретє.

– Та кому це я знову знадобився?! – крикнув на весь голос Діма, і кинув повний лютий погляд на екран телефону. І тут же його вбили вдруге, та не дивлячись на це, його серце всього за мить залилося теплом та ніжністю – дзвонила Ліза.

Тепер Діма розумів, що в нього більше не вийде відволікатися від розмови на гру, все-таки, він уже так давно не чув її голос. Тим більше, що їхня команда вигравала вже з просто непристойним рахунком, так що його недовга відсутність не могла б привести до катастрофічних результатів. Така перевага вкрай рідко відігравалася, і Діма був упевнений, що навіть і без нього команда зможе успішно закінчити гру в найближчі кілька хвилин. А якщо й ні, то він все одно договорить із Лізою і повернеться. Відсунувши мишку, парубок набрав повні груди повітря і взяв слухавку.

– Привіт, мій хороший, як ти себе почуваєш? – Лізин голос був у прямому сенсі цілющим бальзамом для тіла. А коли вона назвала його хорошим, він відчув такий кайф, що ранкова перша сигарета здалася в порівнянні з цим просто нікчемною. Все-таки, кохання – це наркотик, який в сотні разів сильніше нікотину.

– Дякую, вже набагато краще, – посміхнувся Діма, і якби Ліза могла його бачити цієї миті, то вона сказала б, що він навіть засяяв.

– Так це ж здорово! – вигукнула Ліза. – А то Вася мене так налякав – він говорив, що тобі три дні мінімум треба поправлятися й приходити до тями.

– Твій голос зцілює найкраще на світі, ти ж знаєш, – солодко промовив Діма і не збрехав. Він дійсно відчував себе в ці хвилини настільки здоровим і щасливим, що забув навіть про гру, через яку не захотів нормально розмовляти із другом. Він дивився перед собою розфокусованим поглядом, уявляючи Лізин силует на стіні навпроти.

– Та ну тебе, – навіть через трубку було чутно, що Ліза трохи збентежилася від такого компліменту. Вона-то, напевно, чекала почути від свого хлопця хворобливий стогін, а не такі життєрадісні трелі.

– Так, твій голос мене повністю вилікував. І я думаю, що вже завтра додому поїду, і ми якраз побачимося…

– Думаю, не варто, – відповіла Ліза.

– Чому? – від такої її відповіді щелепа у Діми відвисла, а вся радість потихеньку почала випаровуватися.

– Думаю, тобі завтра ще потрібно трохи відлежатися…

– Але ж я здоровий! – відчайдушно крикнув Діма.

– …все-таки, струс мозку – то справа серйозна. І я не хочу, щоб через мене здоров’я у тебе погіршилося.

– Ну, гаразд, – неохоче погодився Діма, і до його легенів знову разом з повітрям почало надходити щастя. Ліза за нього переживала. Вона піклувалася про його здоров'я, про нього. Хіба не зможе він потерпіти всього один день, щоб показати, що приймає її турботу?

– Так, – продовжувала Ліза. – Ти завтра ще полежи, відпочинь. Повністю прийди до ладу, підлікуйся. А післязавтра…

– Я приїду, – спробував закінчити її думку Діма.

– Ні, – засміялася Ліза.

– А чому цього разу ні? – здивувався Діма. Які ж все-таки складні істоти, ці жінки. Не можуть все прямо сказати відразу, ні, вони інтригують.

– Тобі якраз завтра повинна прийти стипендія.

– Так, тим більше, приїду, відзначимо початок нормального літа, коли всі іспити позаду… – посміхнувся Діма. Він навіть забув, що завтра на його рахунок повинні були надійти, хоч і невеликі, але гроші. Але Ліза все пам'ятала, особливо, як здалося на мить Дімі, такі речі.

– А у мене з’явилася інша ідея, – заінтригувала Ліза. – Ти завтра відпочинеш як слід…

– І?.. – Дімі просто не терпілося почути, на що ж так натякала весь час Ліза.

– …і післязавтра я сама приїду до тебе в гості. Ти, сподіваюся, не будеш проти?

Діма з силою махнув кулаком по повітрю. І навіть подивився на стелю, з думкою подякувати Богові. Чи не проти він? Звісно, що не проти!

– Звичайно, ні. І в гуртожитку зараз вже майже нікого немає.

– І в твоїй кімнаті?..

– І в моїй кімнаті я зараз один. Женя вже поїхав додому на канікули, – Діма сидів, посміхаючись на всі тридцять два зуби. Він був готовий прямо зараз почати танцювати від щастя.

– А я тоді скажу батькам, що поїду, подивлюся на університет, до якого збираюся вступати.

Ліза, дійсно, збиралася вступати в один з донецьких університетів, щоб бути ближче до Діми. Разом вони планували орендувати тут невелику квартиру, десь на околиці міста, де житло було дешевше. Діма, заробляючи трохи через інтернет, зміг би оплачувати квартплату, а їх стипендій вистачало б на проживання. Тим більше що кожному допомагали б і батьки: і їжу з дому передавали, і грошима, в разі потреби, підсобили б.

– Це просто геніально! – вигукнув Діма. – Саме за це я тебе і люблю.

– Тільки за це? – перепитала жартома Ліза.

– Ні, за все. Але і за це, в тому числі.

– Гаразд, ти тоді відпочивай там, не буду тебе сильно турбувати, – ніжним голосом промовила Ліза. – Бережи себе, а вже післязавтра і побачимося. Сподіваюся, ти вийдеш мене зустрічати?

– Ще б пак! Ти ж мене вб'єш, якщо я тебе не зустріну.

– Ага, – засміялася Ліза. – Гаразд, давай, цілую, – додала вона, і було чутно, як дівчина поцілувала повітря недалеко від мікрофона.

– І я тебе цілую – відповів Діма і теж чмокнув у відповідь.

Після того, як Ліза поклала слухавку, Діма навіть і не подумав знову сідати грати – він застрибав від радості по кімнаті, як дитина, якій купили іграшку, про яку вона довго мріяла. Але буквально через кілька секунд Дімин погляд упав на гору немитого посуду, що скопився на столі, на повне сміття відро, від якого вже тхнуло чимось неприємним, на крихти, якими був просто покритий килим. У кімнаті панував безлад і бардак. Діма вже давно до цього звик, і тому просто не звертав на це уваги раніше. Але тепер, коли Ліза вирішила до нього приїхати, все мало бути ідеальним.

Прибирання не було улюбленим заняттям Діми, і в списку його улюблених справ воно б з величезною упевненістю зайняло останнє місце. Але тієї миті думка про те, що йому доведеться наводити чистоту в кімнаті замість того, щоб коротати час за грою в Доту, була приємною. Адже це все робилося для того, щоб Лізі сподобалося, щоб вона не почала вважати його неакуратною свинею.

Приведення кімнати до ладу зайняло не менше двох годин. Діма старанно вимивав до блиску посуд, на якому був до цього товстий засохлий шар жиру і залишків їжі. Кілька разів він виносив сміття із приміщення, настільки багато його назбиралося. А коли підмітав килим, то знайшов на ньому кілька гривень копійками і навіть запасний ключ від кімнати, який, здавалося, був втрачений назавжди. Хлопець витер пил на шафах і підвіконні, вимив столи. Але особливо багато часу у нього зайняло миття підлоги, для якого він спеціально взяв ганчірку для підлоги в комірчині, де зберігалися приналежності прибиральниці, яка прибирала коридори в гуртожитку. Здебільшого, підлоги в Діминій кімнаті не милися ніколи, оскільки знаходилися під килимами. Адже як відомо: де бруду не видно, там його і немає. Після цього Діма для впевненості ще й склав акуратно весь одяг в шафі і до блиску вимив дзеркало, яке було на його дверцятах.

Закінчити прибирання вдалося лише о шостій годині вечора. Юнак був втомлений, але задоволений результатами роботи – вся кімната просто сяяла від чистоти, ніби містер Мускул із реклами тут побував. Тільки після цього Діма знову сів за ноутбук і побачив, що в тій грі, яку він залишив кілька годин тому, його команда виграла. Але грати йому більше не хотілося. Трохи відпочивши, парубок знову зателефонував Лізі і поговорив із нею, після чого вирішив приготувати собі вечерю. Тієї миті, коли він зі сковорідкою в руці йшов на кухню, в кишені задзвонив телефон. Це був Вася. І Діма тільки тепер згадав, що забув йому передзвонити за всіма клопотами.

– Привіт, – невпевнено сказав він.

– Що, невже ти вже дограв? – злісно запитав Вася. Але Діма чудово розумів, що це скоріше, награна злість, щоб провчити його.

– Так, вибач, що не передзвонив. Забув просто, був заклопотаний.

– І чим це? Спав? – поцікавився Вася. Від його злості в голосі вже не залишилося і сліду.

– Ні, в кімнаті прибирався.

– Ти це серйозно? А що трапилось? Захворів чи що? А, я й забув, це в тебе від струсу мозку. Так може тепер і в мене вдома все помиєш? – засміявся Вася. Він знав, наскільки його кращий друг не любив прибирання.

– Та ні. Просто Ліза приїжджає, от я і…

– Серйозно? Так це ж круто! Коли?

– Уже післязавтра.

– А от це вже погано…

– Що саме погано? – поцікавився Діма. Особисто він не бачив нічого поганого в цьому.

– Та просто післязавтра ми групою збиралися відзначити закінчення навчального року. Я ледве умовив половину…

– Ти ж розумієш, що я не зможу прийти, – повівши плечима вимовив Діма.

– Звичайно, розумію. Але я-то буду просто зобов'язаний там бути. Адже це ж я всіх умовляв.

– Ну, вибач, я ж не знав, Але тепер я уже все одно нічого не можу вдіяти… – Діма відчував себе ніяково, адже група у них була, м’яко кажучи, не дуже дружною, і збиралися разом вони вкрай рідко.

– Та, не вибачайся. Ти ж їх і так, вважай, щодня бачиш. І зі мною п'єш пиво майже через день. А більше нічого там особливо й не буде. Може, хіба, шашлики ще посмажимо. Та й сумніваюся я, якщо чесно, що всі прийдуть.

І Вася, і Діма вже забули, на чому перервалася їх минула розмову. Тепер їх більше цікавив приїзд Лізи в Донецьк, та яка погана й не дружня у них група. А це була вічна тема для обговорення.

Гарно поївши, і подивившись перед сном фільм, Діма лягав спати задоволеним. Передостанній день його вимушеного ізолятора, саме так юнак назвав свій постільний режим в гуртожитку, пройшов не дарма: він привів свою кімнату до ідеального стану, позбувся необхідності зайвий раз побачити докучливі та невдоволені обличчя однокурсників, і головне – дізнався, що вже через день Ліза приїде до нього! Так що не дивно, що лягаючи спати, юнак навіть не подумав про снодійне, якому він так зрадів учора.